Пятница, 07.10.2022, 07:45
Вітаю Вас Гость | RSS

ЛІЦЕЙ №47 "АЛЬТЕРНАТИВА" ПОЛТАВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

Із 01.09.2022 року освітній процес у нашому навчальному закладі буде організовано із застосуванням технологій дистанційного навчання та змішаного навчання

Меню сайту
Бібліотека
Гаряча лінія
Куди піти вчитися?
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0


Зарубіжна література ІІ сем.

Підручник Зарубіжна література 11 клас

Автори О.М. Ніколенко, Л.Л. Ковальова, Д.О. Лебідь, О. В. Орлова, К. С. Ніколенко, 2019

Тема: Володимир  Маяковський.  Особливості віршованої системи Маяковського. Аналіз вірша «Борг Україні»

             Експрес-урок «В. Маяковський»

В.Маяковський…

    У свій час його ораторський голос чути було на площах, новобудовах, на поетичних зібраннях… Після смерті Маяковського Сталін проголосив його найкращим поетом епохи. Великого бунтівника одягли в бронзу, а творчість пошматували на цитати, які справляли потрібні для влади враження.

Насправді ж творчість В.Маяковського непідвладна часові. За гуркотом і вибухами ритмів можна побачити і його епоху, і душу поета.

 

Особливості віршової системи Маяковського

    Твори Маяковського, незалежно від того, до лірики, епосу чи драматургії вони належать, вирізняються винятковою своєрідністю, позначені печаттю яскравої, неповторної індивідуальності. У творчості раннього Маяковського панує пафос заперечення теперішнього в ім’я майбутнього, коли «люди прийдуть, найсправжнісінькі люди». Для поетичної думки молодого поета характерний незвичайний масштаб. Експерименти Володимира Маяковського з віршування сприяли створенню притаманної лише йому оригінальної системи. Це новий графічний запис віршів — «драбинкою», яка акцентувала увагу на окремих словах, незвичайні рими.

       Поет не визнавав повних рим, коли збігаються слова, частини мови, не використовував традиційних рим. Він римував різні частини мови, утворював рими в середині рядка, фонетичні рими (коли збігаються не всі звуки). У його віршах могли римуватися початок і кінець рядків і навіть слова, що належать до різних строф. Вірш його будувався не на постійному чергуванні наголошених і ненаголошених складів, а на кількості наголосів.

     Таке віршування має назву тонічного і використовується в усній народній творчості, але Маяковський удосконалив його. Кількість наголосів у рядках була неоднаковою. У поета-новатора відсутній традиційний поділ віршів на строфи по 4 або 6 рядків, його строфи мають будь-яку кількість рядків.

      З революційними подіями починається новий етап творчості Маяковського, різко змінюється її ідейно-емоційний зміст, сама тональність. Художнє освоєння нової дійсності, нових ідей і тем — ось магістральний напрям його новаторських шукань.

Маяковський відвідував Київ, де виступав із літературними концертами у 1913, 1914, 1924 роках. Присвятив місту поезію «Київ» (опубліковану 1924 року в газеті «Пролетарська правда»). Поет написав також чудовий вірш «Борг Україні». У Києві іменем Маяковського названо проспект.

Поезія «Борг Україні»

 

Тема:  Володимир  Маяковський – поет-новатор. Провідні теми та ідеї в ранній ліриці. Аналізвіршів «А ви могли б?..», «Послухайте!»

             Читаємо та аналізуємо вірші

 

А ВЫ МОГЛИ БЫ?

Я сразу смазал карту будня,

Плеснувши краску из стакана;

Я показал на блюде студня

Косые скулы океана.

На чешуе жестяной рыбы

Прочѐл я зовы новых губ.

А вы ноктюрн сыграть могли бы

На флейте водосточных труб?

 

А ВИ ЗМОГЛИ Б?

Я вмить закреслив карту буднів,

хлюпнувши фарбами зі склянок.

Відкрив я в холодці на блюді

вилицюватість океану.

З рибин на вивісках строкатих

читав я губ нових порив.

А ви

ноктюрн

змогли б заграти

на флейті заржавілих ринв?

                                                (Переклад П. Воронька)

ПОСЛУХАЙТЕ!

 

Тема: Поема «Реквієм» Анни Ахматової як відображення   особисто й суспільної трагедії 

            Поема «Реквієм» як відображення особистої й суспільної трагедії

Ахматова пережила довгі роки відчаю і страху, коли кілька разів арештовували її сина, забирали друзів, убивали чоловіків. Подібні трагедії переживали мільйони. Тому поема є голосом цілого народу.

Зображуючи всенародну трагедію, Ахматова персоніфікує образ народу в образах матері і сина. Насильницький розрив між ними призводить до порушення гармонії — основи основ. Біль зраненої матері не зрівняти ні з чим, і тільки через її скорботу можна уявити велику трагедію тієї епохи.

Життя матері без сина втрачає сенс, мабуть, їй легше було б померти, ніж терпіти таке горе. Та вона знаходить у собі мужність іти цим хресним шляхом, як колись Богоматір супроводжувала сина в його стражданнях. Органічно вплітається в поему розділ про страту Ісуса Христа.

Поминаючи всіх померлих в епілозі поеми, авторка зосереджує увагу на образі матері як узагальненому образі всіх жінок. Вони різні зовні, за характером, за силою волі, але всіх їх поєднало одне горе, спіткала одна доля.

Правдивий твір Анни Ахматової про життя радянського народу в 30-ті роки XX ст. вийшов /друком на її батьківщині лише 1988 року коли минуло вже багато років після смерті автора поеми.

Поема стала справжнім народним твором не лише тому, що в ній відображено велику народну трагедію, а й завдяки поетичній формі, близькій до народних голосінь.

          Реквієм — поховальна меса, католицька служба за покійним, у дослівному перекладі «прохання про спокій».

 

РЕКВІЄМ

(Уривки)

Вступ

Це було в ті часи, як всміхався

Тільки мрець: розквитався — і рад.

Наче зайвий доважок, гойдався

При в’язницях своїх Ленінград.

А коли, одурілі від муки,

Уже ткалися в’язнів полки,

Їм уривчасту пісню розлуки

Паровозні ридали гудки.

Зорі смерті стояли над нами,

I безвинна судомилась Русь

Під кривавими каблуками

I під шинами чорних «марусь».

Епілог

(...)

Хотіла б згадати я всі імена,

Та віднято список, а де він — хтозна?

Широкий покрівець зіткала я всім

Із бідних, у них же підслуханих слів.

Про них пам’ятатиму всюди й завжди,

Якої б мені не приспіло біди.

Коли ж мені стиснуть змордований рот,

Яким прокричав стомільйонний народ,

Хтось, може, нівроку, згадає мене,

На проводи тихо мене пом’яне.

Якщо ж у вітчизні, у нашій, трудній,

Поставити пам’ятник схочуть мені,

Я згодна, але заповіту мого

Не руште: край моря не ставте його,

Де я народилась, де сонце й пісок:

Останній урвався із морем зв’язок,

Ні в царськім саду, при таємному пні,

Де постать дівоча ще мріє мені,

Поставте ось тут, де я триста годин

Стояла — й замок не відкривсь ні один.

Ось тут, бо і в смерті спасенній боюсь

Забути про гуркіт зловісних марусь,

Про двері, розчахнуті нагло у двір,

Про жінку, що вила, мов ранений звір.

Нехай мені з бронзових мертвих повік,

Як сльози, підталий покрапує сніг,

I голуб в’язничний туркоче в імлі,

I тихо Невою ідуть кораблі.

                                                                                Переклад Володимира Золотовітера

Тема: Віхи життя і творчості Анни Ахматової. Провідні теми й мотиви «поезії втрат» 

          Ахма́това А́нна Андрі́ївна (Горе́нко) — російська поетеса, родом з України, дружина Миколи Гумільова, представниця акмеїзму. (1889 -1966) Лауреат міжнародної літературної премії «Етна-Таорміна» (Італія, 1962). Почесний доктор літератури Оксфордського університету (Великобританія).

Народилася в Одесі в родині відставного флотського інженера-механіка. В 1890 році родина переїхала до Царського Села, де Анна навчалась в Царскосельскій гімназії в 1900-1905 роках; у 1906-1907 роках — у Київській Фундуклеївській гімназії, по закінченню якої продовжила навчання на Київських вищих жіночих курсах та Вищих історико-літературних курсах Раєва в Петербурзі.

Перший вірш опублікувала у віці 11 років в журналі «Аполлон». Через батькову заборону підписувати поезії власним прізвищем Горенко, узяла прізвище прабабці з материнської лінії Ахматова.

У 1910 р. Анна Ахматова вийшла заміж за поета Миколу Гумільова. Того ж року відвідала Париж, потім — Італію. Дебютувала в літературі збіркою поезій «Вечір», проте славу поетесі принесла книга «Чотки» (1914).

У 1912 році в родині Гумільова і Ахматової народився син Лев — у майбутньому відомий вчений.

Жовтневий заколот більшовиків А. Ахматова не прийняла, але Росію не покинула. З початком сталінських репресій був звинувачений у контрреволюційній змові і розстріляний її чоловік Микола Гумільов (1921), а пізніше зазнавав переслідування її єдиний син. Трагедії особистого життя поетеси не зупиняли її активної творчої діяльності. У 20-ті роки Анна Ахматова посіла чільне місце в російській поезії: її, як дослідницю, цікавили життя та творчість Олександра Пушкіна, якому вона присвятила, зокрема, есе «Загибель Пушкіна»

Починаючи з 1922 року збірки Анни Ахматової піддавались жорсткій цензурній правці — і з 1923 до 1934 року її твори практично не друкувались.

1946 року поетеса зазнала нищівної критики з боку лідерів тоталітарного радянського режиму (відома постанова про ленінградські журнали А. Жданова). Позбавлена можливості друкуватися (а отже мати засоби для існування) А.Ахматова займалася перекладами класичної китайської, індійської, західноєвропейської поезії.

1962 року побачила світ її 22-річна праця — «Поема без героя». Основні збірки поезій А.Ахматової: «Подорожник», «Anno Domini», «Бег часу», «Реквієм». У 1962 році Анна Ахматова була номінована на Нобелівську премію з літератури. В 1964 році в Італії вона отримала премію «Етна-Таорміна», а в 1965 році — диплом почесного доктора Оксфордського університету.

Померла А. Ахматова 5 березня 1966 р., у Домодєдово, під Москвою

Провідні теми й мотиви ранньої лірики Ахматової. Образ ліричної героїні

           Центральна тема ранньої лірики молодої Ахматової — тема кохання. Поетеса, як і символісти, вбачала в коханні одну з найвищих духовних цінностей буття, та у своїх віршах вона повернула цьому піднесеному почуттю конкретний, земний зміст, позбавлений будь-якої містики.

            Любов для ліричної героїні Ахматової — це «п’ята пора року», незвичайний стан душі, крізь призму якої закохана жінка сприймає світ. Всеохоплююче почуття наповнює життя драматизмом, взаємини з коханим часто нагадують поєдинок. Любов у житті рідко буває ідеальною, а взаєморозуміння закоханих — повним. Розрив любовних взаємин сприймається ліричною героїнею болісно, поетичні рядки просякнуті настроями гіркої образи, розчарування, туги покинутої жінки.

             Вустами ліричної героїні інтимної лірики Ахматової вперше заговорила жінка, яка раніше була в поезії об’єктом любовного почуття. Поетеса мала повне право сказати: «Я навчила жінок говорити». Читачки впізнавали й упізнають себе в її ліричній героїні, переживання якої вони сприймають як точно передані порухи універсальної жіночої душі.

Якщо рання лірика Ахматової була «любовним щоденником», то у процесі творчого розвитку мисткині її поезія поступово набувала форми своєрідного «літопису» трагічної епохи.

Поезії «Довкола жовтий вечір ліг...», «Сіроокий король»

Поезія Ахматової «Довкола жовтий вечір ліг...» цілком відповідає характерній для акмеїзму спрямованості на відтворення «речової» стихії. У вірші відбувається своєрідна «матеріалізація» переживання; порухи душі «перекладаються» «тілесною» та «речовою» мовою. Поетеса виявляє тут надзвичайну майстерність у роботі із психологічною деталлю. Деталь (буденна річ — «блакитні зошита листки»; жест — «присядь до мене ближче»; особливість міміки — «подивись веселим оком») передає внутрішній стан ліричної героїні, яка сумує за минулим, за юністю, першими віршами, першим коханням.

 

ДОВКОЛА ЖОВТИЙ ВЕЧІР ЛІГ

Довкола жовтий вечір ліг,

Тремтить квітнева прохолода.

Ти запізнивсь на стільки літ,

Та радість буде там, де згода.

Присядь до мене ближче ти,

І подивись веселим оком:

Блакитні зошита листки —

Віршів моїх дитячі спроби.

Пробач, що сумно так жила

І сонце бачила несміло.

Пробач, пробач, що багатьма

Я багатьма переболіла.

Переклад Світлани Жолоб

Витонченим взірцем любовної «поезії втрат» ранньої Анни Ахматової є поезія «Сіроокий король». Елемент стилізації під романтичну давнину робить її подібною на баладу. Проте «баладний» сюжет про загибель короля під час ловів викладений тут лаконічно в трьох рядках. Натомість у вірші яскраво зображено страждання ліричної героїні.

Поетеса з дивовижною майстерністю наповнює стислі рядки поезії глибокими почуттями, складним і фатальним переплетінням доль у любовних трикутниках («лірична героїня — її чоловік — король» та «лірична героїня — король — королева»).

СІРООКИЙ КОРОЛЬ

Болю безвихідний, слався тепер!

Вчора король сіроокий помер.

Вечір осінній задушно палав.

Муж мій вернувся й спокійно сказав:

«Знаєш, із ловів його принесли,

Тіло під дубом столітнім знайшли.

А королева, така молода,

Сивою стала до ранку. Шкода!..»

Люльку свою на каміні знайшов

І на роботу нічну він пішов.

Буду я доню будити від сну,

В сірі очиці її зазирну.

А за вікном тополине гілля

Шепче: «Немає твого короля...»

Переклад Михайла Москаленка

__________________________________________________________________

Тема: Література постмодернізму.

           Постмодернізм – одне із найяскравіших літературних явищ останніх десятиліть ХХ – початку ХХІ ст..

 

Тема:  Милорад Павич(1929 2009) «Скляний равлик».

            Короткі відомості про митця

            Д/З Опрацювати с.171-174, підготувати відповіді на запитання с.175

           Прочитати інтернет- оповідання 

Сайт проекту
Календар
«  Октябрь 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Офіційний сайт
Педагогічна преса
Офіційний сайт
Вхід на сайт

Copyright MyCorp © 2022
Конструктор сайтов - uCoz